Среда, июня 19, 2024

666f041b169d525cba8201f842cУкраїнські реалії останнім часом все більше насторожують і певною мірою засмучують. Хтось робить ставки, чи Україна буде в Європі, чи повернеться до СССР, а хтось підбурює до скидання влади збройними засобами. Тобто, до нового, вже збройного, а значить, кривавого, “Майдану”, революції, схожої до лівійського заколоту. Очевидно, що банановий м’якуш української політики гнилий і його потрібно утилізувати. 

Але, чи пощастить досягти оновлення демократії шляхом цілком вірогідних військової розрухи та громадянської війни, і до того вже пограбованої та зґвалтованої держави, яка весь час знаходиться в стані “пошуку Європейського шляху”, якого так і не здатна знайти, а тільки хитається, як п’яний волоцюга, який не бачить вже ні мети ні шляху до неї і не знає взагалі, що йому вже потрібно, та й чи потрібно щось взагалі. 

Європа допоки сприймає Україну, не як демократичну державу, а як країну перманентної катастрофи — і в цьому не помиляється. А ще як таку, що з нею неможливо мати будь-які цивілізовані стосунки. І допоки, попри усі словеса європейських політиків про важливість України для Європи, ми для них потрібні лише як територія, через котру пролягає стратегічно важлива для ЄС газова труба, терени, куди варто і потрібно збувати свої неякісні товари та відходи виробництва. Тобто нас сприймають за щось схоже на велику європейську помийницю. А чи й зовсім – «за»? – питання більш схоже на риторичне. 

Та й з брендами, котрі б мусили «увікнути» впізнаванність України в очах та мізках пересічних європейців, допоки не тіє. В позитиві – брати Клички, призабуте київське «Динамо», мало саморозкручений «Шахтар», Майдан, дешева, невибаглива і працьовита арбайтерсила і такі ж само бляді.

Втім, останню позицію легко можна віднести і до негативних брендів заразом із Чорнобилем, найвищою в Європі корупцією і злочинністю, тим же, але просраним Майданом – бо пересічні європейці ніколи б не обрали такого лідера, котрий би не спромігся скористатися подібним історичним шансом, «сонцем, що сіло і сидить» , а точніше котре посадовив недорікуватий Лідєр-блазень в страусових мештах.

Тай інші українські політики теж виглядають у європейських очах зовсім не краще і кожного разу своїми відвідинами дивують європейців все більше.

А ще Україну сприймають як потужну трубу, через котру до інших європ потрапляє не лише газ чи все найкраще, що ще залишилось на цій території абсурду, але й одночасно каналізується наркота, нелегальні мігранти та інша злочинність.

А тим часом українські міста і села все більше маргіналізуються. Маргіналізуються залишки культури, мистецтва, інтелектуального прошарку, який заспокоєно, мовчки, жирує на грантах, прислуговуючи владі. Все життя людини перетворюється на суцільне болото, в якому неможливо адекватно орієнтуватися. Те, що ще вчора вважалося за правильне і стале, сьогодні втратило свій зміст, не набувши нового, або замінене своєю протилежністю, що видається за істину. 

Люди впадають в розпач та меланхолію, бо не бачать будь-яких перспектив на майбутнє.І це штовхає їх на шлях радикалізації фашистського, або комуністичного штибу, чим користуються деякі “провідники” таких ідей, розпалюючи ненависть та поглиблюючи непорозуміння між людьми, яке було запроваджене колишніми керівниками країни, а тепер естафетно підхоплені різного ґатунку зайдами від політики.

З іншого боку, країни, оточуючі Україну, роблять свій внесок в дестабілізацію, роздаючи паспорти українським громадянам, котрі таким чином, набувають громадянства інших країн, таких, як Росія, Румунія, Угорщина та Польща. В районах проживання таких громадян вже дублюються назви населених пунктів та вулиць на двох мовах і можна з великою долею ймовірності припустити, що в майбутньому, такі анклави, проведенням референдумів, можуть мирним шляхом перейти в підпорядкування інших держав.

І ніхто в Україні тим не турбується. Все пущене на самоплив, охвачене тотальною корумпованістю та погонею за грішми. Як і безліч інших, не менш важливих питань, які давно вже нікого не цікавлять.

На палубі корабля з проіржавілим дном, застопореними двигунами та зіпсованим рульовим механізмом, грає музика Моцарта. А капітан та команда оптимістично заспокоюють, що нічого неординарного не відбувається. Навпаки. Все добре і вже скоро всі пасажири побачать вогні великого європейського міста, куди їх везуть. Але, капітан приховує назву тієї музики. Це - реквієм.

Всі ці проблеми, та інші, що не згадувались тут, але, які тільки посилюються та поглиблюються з часом, приводять до сумних висновків про те, що Україна стоїть на межі самознищення.

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківщина, село Губарівка, Товариство «Малого Кола»

Комментарии   

0 #3 Р.Д. 03.12.2011 21:56
Прежде всего необходимо быть ГРАЖДАНИНОМ своей страны, а во вторых хоть немного иметь представление о геополитических реалиях. А реалии таковы, что Украина слабая в экономическом плане, раздираемая на части внешними и внутренними силами,- умудряется, в условиях кризиса и не в полной мере адекватной власти противостоять вызовам и претензиям куда более сильных и нахальных стран. А народ Украины сознает, что только монолитным и сплоченным может завоевать свое место под солнцем. И если кто-то распускает сопли и не знает где суть, а кто-то панически стал пуглив, то всегда найдутся люди способные решить многие проблемы.
Спасибо некоторым европейским политикам, кто нашел “подход” к нашей туповатой власти.
Нашим олигархам и президенту скоро четко скажут, что их деньги и прочий капитал (движимый и не совсем) могут оказаться куда в более худшем положении, чем капиталы некоторых диктаторов. Видимо такая работа уже проводится, интересно только почему все это совсем не просматривается нашими господами регионалами и их сателлитами? Неужели действительно настолько тупы и самоуверенны?
0 #2 укр 03.12.2011 21:42
Стаття апокаліптична майже. Суцільний морок і жодних натяків на світло.Ніяких дороговказів. Як лікувати країну? Відповіді не надано.Та її зараз, мабуть, ніхто в країні не знає.Всі знають, хто винуватий,а от що робити, не відає ніхто.
На мою думку, наша країна тяжко хвора. Завдання, яке стоїть зараз перед нею, якщо вона хоче вижити — це збільшити захисні сили , тобто іммунітет. Все, як у живої істоти.Оскільки народ складається з мільонів окремих одиниць — це завдання номер один для кожного. Іммунитет ( маю на увазі духовний)пригнічується, коли людина духовно пригнічена. Ті, що терплять катастрофу на морі, швидко гинуть, якщо втрачають надію на порятунок і перестають боротися.(І це відбувається навіть при наявності достатніх ресурсів для виживання).
0 #1 Logos 03.12.2011 20:17
Да,горькая правда, добавить нечего.

You have no rights to post comments