Минув рік від останніх президентських виборів в Україні. За цей час Партія регіонів, яка йшла до влади під спокусливими лозунгами «Україна для людей», «Покращення життя вже сьогодні», фактично отримала всю повноту влади. А що отримали ми, прості українці? Якщо відповісти коротко – велику дулю!

Тільки-но пройшла інавгурація нового президента, притьма, ніби засвідчуючи свою васальську відданість, був підписаний договір з Російською Федерацією про подовження базування в Севастополі флоту сусідньої держави ще на 25 (!) років. Якщо згадати, що дія попередньої угоди спливала лише у 2017 році, то така поквапливість ще більше дивує, адже був час добре все обміркувати, зважити, винести на серйозне обговорення у Верховній Раді, навіть, можливо, на всеукраїнський референдум. Так, прожогом, віддають тільки давно прострочені борги. А для заспокоєння нам сказали, буцімто цей договір укладено в обмін на дешевий газ. Щоправда, відразу ж і замовкли, а про ціни на російський газ вам, шановні земляки, сподіваюся, розповідати не треба. Швидко були укладені й інші двосторонні угоди в Харкові, про які ми достеменно навіть не знаємо, але, за повідомленнями деяких ЗМІ, Україна може втратити авіаційно-космічну та інші стратегічні галузі.

Без затримок був сформований і новий уряд, який очолив, як ви знаєте, великий «реформатор» Микола Азаров, котрий доносить до суспільства свої ідеї напрочуд милозвучною державною мовою. Та у нас всі урядовці й усі народні депутати не тільки поліглоти, а й академіки, доктори наук, професори. А вже просто вищу освіту мають навіть ті, що й середньої школи не закінчили. У жодній країні у владних кабінетах не знайдеш такої кількості науковців. То чому ж би, спираючись на такий могутній інтелектуальний потенціал, і не почати довгоочікувані реформи, про які упродовж двадцяти років говорять всі, хто знає це слово. І уряд Миколи Азарова дійсно оголосив курс на реформування.

Відомо, що всі країни, які зробили європейський вибір, починали цей шлях з політичної, судової, адміністративної реформ, наведення порядку в прокуратурі, правоохоронних органах з практично одночасним реформуванням економіки, сільського господарства. Діяли при цьому швидко і рішуче, тому через 3-5 років держава отримувала всі можливості для подальшого інтенсивного розвитку. Навіть маленька, але амбітна і національно свідома Грузія, яка ще донедавна відзначалася чи не найвищим рівнем корупції й злочинності, вже упевнено стає на ноги. І це при невпинному тиску північного сусіда, не маючи ні українських чорноземів, ні такої, як у нас, промисловості та при відсутності інших переваг.

А що ж у нас? Так звані «реформи» почалися із змін «під себе» деяких положень діючої Конституції України. Потім, знову ж поспіхом, без врахування пропозицій меншості у ВР, прийняли Податковий кодекс, який викликав та й сьогодні викликає масу зауважень з боку малого і середнього бізнесу.

Одночасно почали здалеку мусирувати у ЗМІ можливість підвищення мінімального трудового стажу і вікової межі до 60 років для права виходу на пенсію жінок. Хоча на власні вуха чув, як той же Микола Азаров «віщав», що у Кабміні, мовляв, це питання серйозно ще не обговорювався і такі чутки розпускають політичні суперники. Та буквально через кілька днів виявилося, що це вже офіційно прийняте рішення. Ось з цього й почалася «пенсійна реформа» в Україні. Урядовці поставили воза попереду волів. Замість того, щоб реформувати медицину, забезпечити профілактику захворювань і їх ефективне лікування, підвищити рівень життя населення, забезпечивши тим самим його тривалість, вони розв’язали проблему радикально – працюй, хохол, до скону, але не забувай робити відрахування до Пенсійного фонду. Немає сумніву, що й надалі на нас чекає підвищення граничної межі пенсійного віку – як для жінок, так і для чоловіків. Йде реформування освіти, але чомусь воно ні в кого не викликає захоплення, особливо після того, як нависла реальна загроза закриття багатьох шкіл і були скасовані обіцяні попередниками преференції вчителям.

Невпинно зростають тарифи на енергоносії (вважай, що це вже діють енергозберігаючі технології, а тому навіч «енергетична реформа»), на житлово-комунальні послуги (звичайно ж, це «реформування житлово-комунальної сфери»), а також стрибаючі у стилі «кенгуру» ціни на всі без виключення продукти харчування (це вже явна «підтримка вітчизняного виробника» разом з численною армією посередників і контрабандистів).

Чим ще запам’яталася робота нової влади? Так, так, непримиренною боротьбою з корупцією, посадовими зловживаннями. Зараз «помаранчевих» і, взагалі, опозиційних лідерів можна побачити і почути лише на підході до масивних дверей Генпрокуратури. А лідерка БЮТ Юлія Тимошенко ходить туди частіше, ніж народні депутати на свої засідання.

До речі, провладною більшістю готується ще одне конституційне ноу-хау. Незабаром у сесійній залі ми зможемо бачити тільки професійних «кнопкодавів», бо буде офіційно дозволено голосувати і за себе, і за всіх «таваріщей», котрих у залі немає. Цікаво, чи поставить голова ВР Володимир Литвин, який конче був «потрібний Україні», на голосування питання про додаткові пільги тим, хто швидше від усіх буде тискати на кнопки. А вже повністю доконаним фактом стало подовження повноважень всіх нинішніх депутатів ВР до 2012 і президента України – до 2015 року. За це рішення дружно проголосували понад 300 закоханих у самих себе народних обранців, хоча язик і не по вертається так їх називати, бо те, що вони роблять, не витримує ніякої критики. Отже, «Конституційна реформа» теж у дії.

Але не хочу бути несправедливим. Нова влада суттєво підвищила допомогу при народженні дитини. І хоча інфляція з’їсть левову частину цих виплат, але спасибі й за це. Заборонено поштучний продаж цигарок, та це вже дрібничка, яка на реформу ніяк не тягне.

А так, на фоні різкого підвищення цін і тарифів на все і вся, як співається у відомій пісні: «все хорошо, прекрасная маркиза!» Про це нам упевнено говорить і сам Микола Янович, і його міністри, і депутати-регіонали. Нам треба вірити їх словам. Напевне, у них дійсно все добре.

Що нам ще чекати від нової влади надалі? Напевне, поглиблення і розширення «реформ», які так ще років через двадцять приведуть до економічного чуда – на кнопки у Верховній Раді можна буде натискати на відстані.

Даруйте, шановні читачі, мій тон, але говорити про справи у нашій державі можна лише саркастично, бо серйозно не виходить. А на завершення, щоб не зіпсувати стиль розповіді, анекдот:

• Чув, на Майдані Незалежності споруджується фонтан-пам’ятник «Хлопчик, який не пісяє»?
• А чому він не пісяє?
• Бо то український хлопчик – він терпить.

Лесь Дідич, спеціально для  сайта «Стрела.zp.ua»

You have no rights to post comments